1. Виставка «Таємниці повсякдення. Народна культура та її особливості від Куявів до Балтійського моря, 1850-1950 рр.»

Це розповідь про людей  їх повсякденне життя, щоденну працю, відпочинок, святкування. Для нас – сучасних людей – багато аспектів давнього життя є дивовижними, незрозумілими, та навіть екзотичними. Деякі речі були так само таємничими і для тогочасних жителів, але, за багатовіковою традицією, їх тлумачили відповідно до панівного на той час світогляду. Багато з представлених тем мають хронологічно різне походження, або навіть й сучасне продовження. Ми прагнемо показати побут селян і містян, чиє життя було пов’язане переважно з сільським господарством. Також хочемо підкреслити неоднорідний характер народної культури, на яку значною мірою вплинула культура міщанська і шляхетська. А також етнічну та релігійну різнорідність. На цих землях проживали переважно поляки, католики, але спостерігаємо також наявність інших етнічних та релігійних груп: німців, росіян, євреїв, євангелістів, менонітів та православних християн. Предмети з колекції музею ілюструють повсякденне життя та відповідають на основні питання про побут людей: що вони їли, у що одягалися, як дбали про гігієну, як працювали та проводили вільний час, як святкували, та у що вірили? Виставка поділена на вісім частин – кожна з них, для полегшення орієнтування, виділена іншим кольором.

2. Етнографічні регіони

На мапі позначено територію, яку охоплює вистава. Це етнографічні регіони, які до 1945 року входили до складу нинішніх Поморського та Куявсько-Поморського воєводств. Навколо Торуня розташовані Куяви і земля Хелмінська, на сході – Добжинська, на заході – Палуки та Крайна, на півночі – Бори Тухольські, Кочєвє та Кашуби, що тягнуться до моря. Визначені кордони інколи розмиті, а труднощі з їх розмежуванням виникають через зміну державних та адміністративних кордонів, а також процеси заселення та міграції мешканців.

3. Природа та історія

Світ людини балансує між створеною нею культурою та споконвічною природою. Цивілізаційні зміни, технологічні винаходи та політичні події впливають на повсякденність жителів, навіть найменших міст.

Середовище.

Фотографії навколо фізичної карти демонструють різні ландшафти цієї місцевості. Відмінності між регіонами пов’язані з відмінностями природного середовища: рельєфу, типу ґрунтів, гідрографічної мережі та рослинного покриву. Залежно від особливостей довкілля можна говорити про економічну специфіку даної території, наприклад, родючі Жулави і долина Вісли – були типово сільськогосподарськими районами, тоді як у Борах Тухольських – велике значення мало лісове господарство.

4. Історія

1850-1950 роки – то час багатий на зміни у політичній, економічній, а також етнічній, національній, соціальній та релігійній сферах.
На мапі спостерігаємо трансформації державних кордонів Польщі:
чорна лінія – кордони поділів Речі Посполитої між Пруссією та Росією;
блакитна лінія – кордони II Речі Посполитої‎  в 1918-1939 роках;
червона лінія – кордони Польщі після Другої світової війни.

Навколо карти розміщені фотографії та документи, що ілюструють історичні події різного рангу, в тому числі: № 1 – учасники повстання 1863 р., № 6 – російський паспорт 1901 р., № 12 – ратифікаційний документ Версальського договору 1920 р., № 21 – посвідчення особи з 1929 р., № 25 – оголошення про мобілізацію до другої світової війни, № 26 – перехід польського кордону армією вермахту 1 вересня 1939 р., № 30 – рішення про арешт за невиконання доставки зерна у 1953 р.

Мультимедійна презентація демонструє, як змінювалися розміри та кордони держави в 1850-1950 роках. У ХІХ столітті Польща не існувала як окрема країна, а її землі були поділені між державами-загарбниками (Пруссією, Росією, Австро-Угорщиною). Регіони на північ і захід від Торуня та західна частина Куявів були передані Пруссії. Добжинські землі та східні Куяви входили до складу залежного від Росії Конгресового королівства. Розвиток цих регіонів  був різним. Землі, що опинилися під Пруссією розвивалися помітно краще, ніж  території, які перебували під російською окупацією.

Після Першої світової війни, згідно Версальського договору 1919 р. було створено вільну польську державу. У результаті Другої світової війни, що завершилася в 1945 р., повстала Польська Народна Республіка із соціалістичним устроєм та під впливом СРСР. Зміна державних кордонів, переселення народів, процеси культурної уніфікації та економічні перетворення стали наступним етапом в трансформації народної культури. На таблиці в хронологічному порядку розміщено герби всіх державних утворень того часу. На фото німецько-російський кордон у місті Голуб 1914 року. Також запрошуємо до реконструйованої польської прикордонної будки 1918-1939 років.

5. Прикордонні території мали свою специфіку. На світлинах зображені прикордонні пункти та солдати з різних армій. Прусські та російські статути чітко регулювали не лише вигляд військових мундирів, а також прикордонники були зобов’язані носити вуса. На приграничних територіях стрімко розвивалася торгівля. Але різниця в цінах на товари по різні боки кордону сприяла контрабанді. Через кордон переправляли тварин, сільськогосподарську продукцію, перевозили алкоголь і тютюн. На фото нижче видно контрабандистів, заарештованих російськими солдатами.
6. Селянська реформа та сільська громада

 Реформа надавала селянам право спадкової власності на земельні наділи, які раніше були королівськими, дворянськими чи церковними. Безперечно, це вплинуло на просторове планування села та методи ведення господарства. Зверху на таблиці, розміщено план села Осєк до реформи, коли землі ще належали одному власнику, а нижче – план після розподілу угідь на господарчі ділянки для окремих власників. На землях, де панувала Прусcія, селянська реформа почалася на початку 19 століття і тривала більше 60ти років, а на територіях які захопила Росія – почалася після 1864 року. Це був процес поділу земель між селянами та розмежування земельних наділів. Звичайно, це вимагало домовленостей між селянами та поміщиками, а у конфліктних ситуаціях посередництва урядових комісій. На стенді зображено оригінал плану парцеляції хутора Стшиги 1903 року, завірений печаткою та підписом присяжного мірника. Виділено територію для 15 нових господарств, школи та кладовища. Статус селян визначався сукупністю майна: розміром господарства та кількістю худоби. Була група багатих селян, які володіли обійстями, і ті, хто заробляв собі на життя, працюючи на багатших односельчан або при панському дворі. На фотографіях бачимо розпорядника майна, який наглядає за робітниками в полі та групу заможних селян з Куявів.

7. Розселення та форми селищ

Внаслідок міграцій та трансформацій в сфері власності земель, планування та форма поселень перестали бути одноманітними. У нижній частині таблиці можна побачити ескізи проектів. Поселення з будинками по обидва боки дороги або забудова сконцентрована навколо площі чи ставка, сягають часів  середньовічної колонізації. З 16 століття в Жулавах і в долині Вісли з’являються поселення олендерів, пов’язані переважно з людьми голландського походження, що належали до релігійної громади менонітів. Вони представляли високо розвинуту аграрну культуру та вміли освоювати заплави. Характерним типом їх поселення стали села, з полями, розташованими перпендикулярно до берегів річки, що можемо побачити на верхній фотографії. З кінця 18 століття збільшився приплив німецьких поселенців. У той час повстали села з регулярною забудовою, що тягнулися вздовж дороги. Приклад такої забудови побачимо на світлині у верхній частині таблиці. Нові планування полів було створено після земельної реформи у 1925 році. Це були ділянки розташовані смугами одна біля другої із характерною будовою господарства –  аркадним дерев’яним житловим будинком. Таке розташування села спостерігаємо на плані в нижній частині таблиці. Вище – історичний розвиток села Добжеєвіце на Добжинщині з кінця XVIII століття до 1950 року.

8. Сільське самоврядування

Після селянської реформи і отримання певних прав, все більшу роль відіграє сільське самоврядування на чолі з сільським головою. Його повноваження: ведення метричних книг, збір податків, видача свідоцтва про продаж коней і великої рогатої худоби, набір рекрутів до війська. Також він скликав збори та  інформував населення. Саме з метою інформування,  дерев’яну палицю, часто з вирізаною головою тварини, передавали мешканцю села разом з усною або письмовою інформацією, яку селянин був зобов’язаний негайно передати далі разом із палицею. За правління Пруссії для сільських голів було введено скіпетр, що закінчувався металевим заокругленням. Ознаками влади мера були позначки, прикріплені до одягу, таблички, розвішані на будинках. Про безпеку місцевої громади дбала нічна сторожа. Вона охороняла від заходу до сходу сонця, оснащена сиґнальним ріжком і посохом з написом Warta.

9. Форми поселень

Розмір і форма садиби залежали від топографії, типу поселення, заможності хазяїна оселі та чинного законодавства. В олендерських селах повстали садиби з будівлями, розміщеними по прямій лінії або у формі літери L чи Т. Зразок такого поселення бачимо на кольоровій ілюстрації у верхній частині таблиці. Найпоширенішими були обійстя, розташовані у формі чотирикутника разом з окремо стоячими будівлями, подібний приклад уміщено на кольоровій ілюстрації, знизу таблиці. Садиби, пасовища, болота та ставки були зазвичай огороджені. Границi приватного землеволодіння визначали межею (вузька цілинна смуга між полями). Господарі полюбляли обходити свої маєтки уздовж межі. Іноді цілими сім’ями, щоб показати дітям їх вотчину. Часто садиби залишалися незмінними протягом багатьох років, та передавалися з покоління в покоління, як правило, старшому з дітей. А старим господарям надавали житло та забезпечували утримання. Після їх смерті майнові справи регулювалися заповітом. На таблиці оригінал договору купівлі-продажу нерухомості, укладений між батьками та сином у 1899 році.

10. Будівельне право та страхування

У 18 столітті, на підлеглих Пруссії територіях, було введено ряд законів для захисту поселень від пожеж. Особливо під загрозою були дерев’яні будівлі, дерев’яно-солом’яні конструкції димарів, а також солом’яні та очеретяні дахи. Для протипожежних цілей, до даху завжди мала бути приставлена драбина. Також, мешканцям було наказано встановлювати цегляні димарі. З 19 століття починають з’являтися Страхові Товариства. Можна було убезпечити будинки, худобу та посіви від пожеж, повені, неврожаю та крадіжок. На будинках розміщали таблички з назвами Страхових Товариств. Умови убезпечення були вписані в страховому полісі, разом з характеристикою господарства. А в кінці 19 століття повстали Добровільні Пожежні Команди. Їхні учасники брали участь у боротьбі з пожежами та ліквідації збитків від стихійних лих.

11. Будівельники

 Знання основних принципів чорнової будівельної обробки були поширені на селі. Проте, зведенням будинків займалися професіонали, часто зі званням майстрів будівництва. Вони підписували свої будівлі спеціальними знаками, деякі з яких можемо побачити на таблиці зліва. Дату будівництва часто поміщали над дверима, як на представленій оздобі. Найважливішими інструментами будівельників були: тесло, теслярський циркуль, лінійка та косинець для позначення прямих кутів. У другій половині 19 століття професії набули більш вузької спеціалізації. На будівництві співпрацювали: столяри та теслі, муляри, покрівельники, пічники, каменярі та малярі. Наприкінці 19 століття склалися сприятливі умови для розвитку будівельних підприємств.

12. Сировина, матеріали та інструменти в сільському будівництві

Для будівництва осель використовували переважно дерево, але також й глину, цеглу, каміння, солому, очерет та черепицю. На екрані бачимо презентацію етапів будівництва земляної комори, що знаходиться в Етнографічному парку. Зверніть увагу на використання тварин для збивання глини. Основним будівельним матеріалом та головним елементом конструкції цегляних і кам’яних конструкцій було дерево, найчастіше сосна. Для обробки використовувалися прості знаряддя праці: сокири, теслі, долота, рубанки, дерев’яні киянки, фуганки, свердла і пили, а також вимірювальні прилади, шаблони та приладдя для маркування. Праворуч різні форми дверей – примітивні – з господарської будівлі та багато оздоблені – з житлового будинку часів олендерської колонізації. Презентація на екрані демонструє фотографії різноманітних архітектурних об’єктів: житлових, господарських, промислових, а також культових споруд – католицькі та євангельські храми, синагоги. Також представлено панорами села та околиць. Оригінальні зразки сільського будівництва можна оглянути в Етнографічному парку.

13. БЛИЗКО ДО ТІЛА. ПРО ОДЯГ, ГІГІЄНУ ТА ЇЖУ

Щоб жити, працювати і відпочивати, люди повинні подбати про свої основні потреби: забезпечити себе їжею та одягом, боротися з хворобами, і хоча б час від часу дбати про гігієну. Інтенсивність, форма і зміст цих заходів залежать від індивідуальних уподобань, можливостей, норм і правил, яких притримуються в сім’ї та оточуючому середовищі, а також – від культурного контексту.

Одяг, його виготовлення та обслуговування

На манекенах представлені святковий одяг з різних регіонів. Зліва, на перших двох манекенах, представлено кашубські костюми – тут найхарактернішим є жіночий чепець, вишитий золотою або срібною ниткою, який носили заміжні жінки. Далі, на манекенах – костюми з Куявів. У жіночому вбранні типовими є білий чепець, огорнутий шовковою хусткою, та вишита білим на червоному спідниця. У чоловічому вбранні – темний плащ з накидкою і циліндр. Далі: вбрання з Палук, тут відзначимо тюлевий капелюшок з довгими пелеринами, популярний на початку 20 століття. На останньому манекені представлено міське жіноче вбрання. Святковий одяг з регіональними особливостями часто був одним із основних елементів культурної ідентифікації, пов’язаної з даною етнографічною групою.

Повсякденний одяг зазвичай мав простий крій і виготовлений був із матеріалів низької якості. З середини 19 століття люди почали все більше купувати фабричний одяг, а з кінця 19 століття посилився вплив міської моди, що призвело до відмови носіння регіональних костюмів. У 1920-1930-х роках у сільській місцевості  носили бавовняну білизну, зразок якої можна побачити у вітрині біля швейної машини.

12. Тут представлені прилади для домашнього виробництва та обслуговування тканин.

У середині 19 століття тканини, з яких шили одяг, були переважно з льону та вовни, які жінки пряли на котушках. Цей процес показаний на відео. Угорі бачимо вивіску кравецького цеху. На помості знаходиться ткацький верстат. Одяг спочатку прали за допомогою т. зв лугу, водного настою деревної золи, пізніше – почали використовувати мило. Прали в річці, вибиваючи одяг спеціальними дерев’яними валками. Наприкінці 19 століття  популярними були ємності для прання, вони представлені вашій увазі в експозиції. Праворуч дерев’яна пральна машина, цей вид обладнання почали використовувати з початку 20 століття. Після висихання тканини розгладжували ручною праскою або прасувальним катком. Відео демонструє прання за допомогою дерев’яних пральників та використання ручної праски. Пральник і праска висять біля екрану. З правого боку над пральною машиною розташовані різні типи прасок.

15. Народна медицина та особиста гігієна

У вітрині знаходяться предмети для боротьби з хворобами. При нездужанні люди молилися до Божої Матері та святих, наприклад до святого Валентина, покровителя хворих, страждаючих на епілепсію. З недугами боролися самостійно або зверталися до цілителів.

У вітрині, зліва, знаходиться сплетне та нерозчісане волосся, так званий ковтун. Вважалося, що в ньому концентруються людські хвороби, яких можна позбутися, зрізавши ковтун. На фото жінка з ковтуном, загорнутим у хустку. Далі у вітрині: скляні медичні банки для лікування пневмонії, цілюще каміння для лікування шкірних захворювань, рецепти та брошури з інформацією, як боротися з хворобами, а також інструменти для видалення зубів (раніше цим часто займалися ковалі та перукарі), знаряддя знахарів для кровопускання, тонкі дошки для іммобілізації зламаних кінцівок. Є малюнок т. зв Хреста Каравакі, це – двораменний хрест, який мав запобігти поширенню інфекційних хвороб, напр. холери. Для цього його встановлювали на краю села чи кладовища. Над виставковим стендом представлені – відео про знахаря, який виконує процедуру укріплення вивихнутої руки, заходи, що запобігають утворенню горба у дитини, а також, естампи із зображеннями деяких лікарських трав.

16. Запрошуємо в перукарню

В експозиції використано обладнання з майстерні Віктора Кузьмінського, що діяла в Голубі на Хелмінщині на початку 20 століття. Праворуч, у вікні, можна побачити показ колись модних зачісок. На вітрині, перед входом до перукарні, розміщені предмети особистої гігієни; якщо дивитися зверху: пляшечки з-під косметики, засоби для укладання зачісок, тобто шпильки, бігуді та щипці для волосся, приладдя для гоління та упаковка від косметики. На дошці – план дерев’яного туалету початку 20 століття.

17. Харчування

Тут знаходяться приладдя для приготування їжі. Люди на селі харчувалися переважно продуктами з власного господарства. Якість та кількість споживаної їжі залежали від економічного стану. З початку 20 століття сільське харчування почало змінюватися, в т.ч. завдяки діяльності жіночих організацій та кулінарних курсів. Ще більші зміни відбулися після 1945 року. На це вплинули, серед іншого, журнали та путівники. Предмети в експозиції поділено на чотири групи, кожна з яких представлена на різних кольорових фонах. Рослинне харчування на сіро-зеленому тлі. З лівого боку кам’яні ручні жорна для перетворення зерна на борошно та крупу. Над ними – хлібні лопати для саджання тіста у піч. На стелажі – форми для випічки вафель і тортів, кошики для формування хліба. Нижче представлені дерев’яні посудини для каш та хлібного тіста. У тісто іноді додавали картоплю, з якої також готували клюски – гарнір до супу з качиної крові. Поруч, на верхній поличці стелажу – терка для картоплі, нижче каструля з кришкою для журу, (журек – суп приготовлений на базі кислоти, що утворюється при бродінні житнього борошна). На сусідній стіні, під стелею, сушарка для фруктів, нижче – шатківниці для капусти, на підлозі горщик і товкачик для маринування капусти. Поруч казан для варкі сливового варення. Над ним – соковижималка для цукрових буряків, для виготовлення сиропу, так званої патоки. Далі – прес для віджимання фруктового соку та обладнання для пастеризації.

Харчування молочними продуктами – синій фон. На платформі знаходиться пристрій для відділення вершків від молока, над ним – декоративні формочки для масла, які також виконують роль міри. Поруч з ним, знизу – пристрої для приготування масла, над ними — преси для сиру. Популярними були білий сир з сіллю, цибулею та вершками, а також плавлений сир, приправлений кмином.

М’ясна їжа – рожевий фон. З лівого боку демонстрація інструментів, які використовували для забою свиней. Далі – обладнання для переробки м’яса: м’ясорубка і насадки для ковбас, корито для подрібнення гусячого м’яса, ємність для зберігання солонини. М’ясо їли зрідка, переважно свинину, іноді яловичину та баранину. Домашню птицю їли під час релігійних або сімейних свят. Також птицею годували хворих. Забій свиней відбувався переважно перед святами або весіллям. Приготування напоїв – синій фон. На стіні висять коромисла, нижче млинки, чайники, бляшанки від кави. На підлозі прилад для приготування самогону з жита або картоплі та пляшка для вина.

18. Кухня

На полицях експонуються предмети, які використовували в кухні. Її оснащення змінювалося разом з економічним розвитком села. Здебільшого, це стосувалося форми вогнища. Різноманітність його форм можемо спостерігати на фотографіях. Кухні часто прикрашали декоративними тканинами з реченнями на кшталт «Як дружина готує, то обід чоловікові смакує». Кухонне обладнання можна теж побачити в хатинках Етнографічного парку. Ліворуч є відео, на якому демонструється випікання хліба традиційним способом.

19. Запрошуємо до магазину 20-30-х років ХХ ст.

Подібні магазини почали з’являтися в селах і містах наприкінці 19 століття. В них продавали харчові та промислові продукти. Можна було обміняти товари власного виробництва на фабричні. Найчастіше купували сіль, оселедець, горілку, рідше – дорожчі товари, такі як цукор, сухофрукти, солодощі, тютюн, чай і каву. На прилавку, з правого боку, – касовий апарат, біля прилавка – дозатор для керосину. Для жителів села магазин був місцем зустрічей і розмов про актуальні події. Сполучною ланкою між місцевою громадою та «великим світом» був крамар, який завдяки своїй професії нерідко їздив до сусіднього міста. Після Другої світової війни, тобто після 1945 року, сільська торгівля була включена до мережі малих районних кооперативів.

20. РИТМ ЖИТТЯ

Сімейні свята, пов’язані з життєвим циклом, визначали ритм життя від народження до смерті. Обряди та звичаї, які передавалися з покоління в покоління, упорядковували людське буття і дарували відчуття захищеності. Деякі з них походять від дохристиянських обрядів переходу, тобто ритуалів, що супроводжували введення людини в недоступні їй раніше сфери. Для католиків – Хрещення, Перше Святе Причастя, вінчання були дуже важливими подіями, що визначали нові етапи в житті сім’ї, церкви та місцевої громади.

Народження, Хрещення, Перше Святе Причастя.

В вітрині, з правого боку знаходяться предмети, які захищали новонародженого: чотки і пляшка зі святою водою, червона стрічка на колисці, як оберіг від усього злого. Хрещення зазвичай відбувалося в першу неділю після народження. У великій вітрині одяг для хрещення початку 20 століття. У дитячому візку – сповивання, в якому заносили дитину до церкви. Над візком зображення – «На пам’ять про Хрещення». Послухати: колискова «Kolib się kolibko …», у виконанні К. Росика; дитяча пісня «Sikoreczka pstra …», у виконанні М. Рогальської, сучасна обробка. У наступній частині – презентація урочистості приєднання дітей до Першого Святого Причастя, яка є дуже важливою подією для католицьких сімей. На пам’ять про той день дарували  малюнки, чотки, молитовники та фотографії.

21. Весілля

Тут представлені експонати з Куявського регіону початку 20 століття: скриня, в яку наречена збирала речі, необхідні в новому домі, фотографія весільного дружби в традиційному вбранні; на манекенах, гравюрах та фотографіях – весільне вбрання нареченого і нареченої, в тому числі і чорна весільна сукня. У вітрині, очіпок, який одягали на молоду під час т. зв. “очепін” (oczepin), обряду приймання дівчини до групи заміжніх жінок. Картина «На пам’ять про весілля», музичні інструменти сільського оркестру: баси, скрипки другої половини 19 століття та кларнет. У кутку експонати, пов’язані з річницею весілля: посохи, які дарують ювілярам під час спеціального богослужіння, а також вінок і букет, які є символами довгого шлюбу (рік 1885). Послухати: пісня «O chmielu…», у виконанні К. Каспжак, Я. Каспжак; “Kujawiak” у виконанні Капели Яна Шелонжка, записи з Архіву Етнографічного музею в Торуні.

22. Останнє прощання

Серед предметів, пов’язаних зі смертю, є подушка з вінком – символом цноти, яку носили за труною дівчини. На помості скринька з фотографією померлої людини, подібну розміщували на могилах дітей та молоді. Манекен одягнений в сукню, підготовлену для поховання.  На стіні – фотографія на пам’ять про загиблого воїна. Ліворуч, на таблиці, інформація про віру в  та привидів. До меморіальної дошки прикріплений серп, знайдений на цвинтарі. Він знаходився в могилі людини, яку підозрювали у  здатності залишати могилу після смерті, щоб завдавати шкоду живим. А серп, як вважалося, відрізав голову привиду. Ще одним захистом були воскові хрестики, які ми бачимо на таблиці. Прослухати:  пісні «Żegnam Was …», «Już idę już do grobu». Виконали Б.Охендал, І.Бубліч, запис з Архіву Етнографічного музею в Торуні.

23. Праця

Праця забезпечувала сім’ю джерелом існування і займала більшу частину часу. Вона вважалася необхідністю, але й великою цінністю. Селяни обробляли господарства, розводили тварин, заробляли ремеслом та торгівлею. Існування сім’ї, як і цілих соціальних груп, залежало від родючості та процвітання тваринництва, тому праця була пов’язана з багатьма рослинними та аграрними обрядами, які мали забезпечити достаток. Такі обряди існували паралельно з сучасними методами землеробства, які полегшували роботу та підвищували врожайність.

Сільське господарство

Презентацію речей, пов’язаних з працею, почнемо з тих, що використовували для обробляння землі, адже землеробство – то основна засада існування сільського населення. Основними культурами були: жито, ячмінь, овес, пшениця та гречка. У другій половині 19 століття, популярною стала картопля, вирощували цукрові буряки, виготовляли олію з ріпаку та льону. На корм тваринам сіяли конюшину, вику, люпин. На стіні, ліворуч, фотографії, що демонструють сільськогосподарські роботи. На підлозі 2 плуги, знаряддя для оранки ґрунту перед посівом. У центральній частині експозиції кінна сівалка початку ХХ століття, над нею, на стіні, борони для обробки поля перед посівом. У поглибленні – знаряддя для вирощування буряка і картоплі, а також серпи, які спочатку використовували для зрізання колосся. Поруч, на підлозі, стоїть рало для вирощування коренеплодів, переважно картоплі. Садили коренеплоді зазвичай чоловіки, а вирощуванням займалися переважно жінки. Тяговою силою при обробці полів були корови та воли, а у 1920-1930-х роках все частіше використовували коней. На дощатій стіні розміщено інструменти, якими користувалися під час заготівлі сіна. Поруч імітація інтер’єру комори та знаряддя для переробки зерна. По центру – млин для очищення зерна після молотьби. На лівій стіні – ціпи, тобто пристрої для ручного обмолоту зерна. А для зберігання зерна використовували солом’яні та дерев’яні ємності.

24. Жниварські обряди та свято врожаю

На двох протилежних опорах – інформація та предмети, пов’язані із жниварськими обрядами та урочистим закінченням жнив. У вітрині солом’яні каблучки та браслети, які, під час жнив, дівчата робили для хлопців. Поруч пристрій для загострення коси, який використовували і під час обрядів ініціації. На Куявії юнаки, які вперше брали участь у жнивах, повинні були продемонструвати майстерність косаря. За недостатньо добру роботу їх карали батогом або саме цим пристроєм. На дошці зображено молодого косаря у вінку з польових квітів, якого разом з іншими вели до поміщика. Якщо дівчина одягала  учаснику на голову хустку, це означало, що його прийнято до грона косарів. Далі свято продовжувалося веселощами під музику. На протилежному боці, у вітрині, фотографії, що розповідають про урочисте закінчення жнив, т. зв. “дожинки” (у поляків та людей німецького походження). В вітрині, теж є вінок – символ вдалого врожаю. Жінки плели його з колосся, прикрашали квітами та стрічками. Одна із них йшла попереду процесії, що прямувала до двору поміщика та несла вінок на голові або тримала його на граблях. За нею йшли чоловіки й жінки з прикрашеними косами й граблями. Вінок підносили поміщику, співаючи пісні. Він зберігав вінок до наступного свята врожаю. Насіння з вінка використовували для першої сівби, як запоруку доброго врожаю. Свято врожаю завершувалося частуванням та веселощами під музику.

25. Збирання та полювання

Тут знаходяться предмети, пов’язані зі збиранням лісових плодів і грибів, а також полюванням. З правого боку розташовані т. зв гребінці для збору ягід, над ними пристрій для сушіння грибів. На помості – посуд і кошики для фруктів. Окрім ягід і грибів, заготовляли терен, ялівець, ожину, малину, суницю, горіхи та трави. Здебільшого цим займалися  бідніші люди, для них це заняття було також джерелом доходу. Великого значення збирання набувало в часи голоду, неврожаю та війни. З лівого боку предмети, пов’язані з полюванням, яке носило браконьєрський характер. Це заняття було джерелом заробітку та можливістю прокормитися. У верхній частині експозиції – дерев’яні пастки для чайок і ворон, знизу – для лисиць, зайців і куріпок. З лівого боку, згори: кинджал, порохівниця з рогу, мисливська сумка та рушниця, предмети для відлякування тварин шумом. На помості залізні пастки для більших тварин: куниць, ласок, диких гусей.

26. Розведення худоби

Ця частина виставки присвячена розведенню худоби, завдяки якій, люди мали продукти харчування і добрива для підживлення полів. Худобу також використовували, як тягову силу. Зазвичай розводили велику рогату худобу, свиней, коней, птицю і зрідка –  овець. На Кашубах та на Куявії популярним було розведення гусей. На дерев’яній стіні, на таблиці, зібрано предмети для виконання простих медичних процедур: наприклад розприскувач води для гасіння пожежі (його використовували щоб робити клізми худобі), підкови для лікування копит, предмети для пускання крові. Нижче, на помості, скриня та кошик для утримання птиці, а над таблицею – ножиці для стрижки овець. Поруч – упряж для худоби та речі пастухів: табуретки, тростини, дзвіночки для корів. Тварин пасли діти або люди похилого віку. Заможніші селяни пастухів наймали.

Далі – предмети, пов’язані з бджільництвом, яке почало розвиватися від початку 19 ст. Раніше прусська влада забороняла розводити диких бджіл у лісах, у вуликах, видовбаних у соснових стовбурах. На помості різні види вуликів, перший зліва видовбаний у стовбурі дерева. Поруч – солом’яні вулики, популяризовані німецькими та голландськими поселенцями.

28. Рибне господарство

На виставці представлені рибальські знаряддя, якими користувалися, як професійні рибалки, так і любителі. На знімках видно, як рибалки ловлять рибу та ремонтують сіті. Нижче дошка з фотографіями риболовних гачків.  Поруч із дошкою, праворуч, є упряж для затягування сіток, які використовували в морському промислі в Кашубах. Внизу, на платформі, плетена пастка. Поруч з нею якір, обтяжений камінням, і скляні та жерстяні пристрої, для утримання сітки на воді. Набір інструментів та допоміжних пристосувань доповнюють: лопата для вигрібання води з човна, ковші для збирання і кошик для транспортування риби. На стовпі, з правого боку, палиця для оглушення лосося. Ефективна рибалка вимагала вправності та наявності необхідних знарядь, а їх використання  залежало від пори року, виду риби та типу водойми.

29. Видобуток торфу

Тут представлені предмети, пов’язані з видобутком торфу, який використовувався як паливо, підстилка для тварин та добриво. Торфівництво поширилося на межі 19-го і 20-го століть, під впливом німецьких і голландських поселенців. Експлуатація торф’яних земель, була для жителів села додатковою можливістю заробити на копанні, збиранні, сушці та перевезенні торфу. Для деяких торф’яних господарств  продаж торфу з власних родовищ часто був основним джерелом доходу. На таблиці фотографія видобутку торфу в 1930-х роках у Борах Тухольських. На стіні – ножі для різання торфу, лопатка для копання торфу. На платформі торф’яна машина середини ХІХ ст., форма для кшталтування шматків торфу і т. зв. кінські чоботи. Вони не давали кінським копитам занурюватися в м’який ґрунт.

30. Добровольча пожежна дружина

На фото з 1935 року бачимо членів Добровольчої пожежної дружини з Бродниці, що на Хелмінській землі. На помості  – ручний вогнегасник початку 20 століття. Організації такого типу почали виникати в 1860-х роках. Обов’язком пожежників було не допустити та вчасно гасити пожежі. Крім того, штаб Добровольчих пожежних дружин об’єднував громаду – часто влаштовував танцювальні ігри, театралізовані дійства, святкування освячення прапора. Пожежні команди формували патріотичні настрої, плекаючи польську мову та польські звичаї. В Етнографічному парку знаходиться аутентичне обладнане пожежне депо з Хелмщини.

31. Гончарство

Фільм розповідає нам о гончарній майстерні в Куявії. Зазвичай гончарні майстерні розташовувалися там, де був легкий доступ до родовищ глини. Гончар очищав і пластифікував глину, а потім створював посуд за допомогою гончарного круга. Після того, глиняні вироби сушили і обпалювали в печі. Посуд, виготовлений сільськими майстрами, був простий за формою і декором. Наприкінці 19 століття з глиняним посудом почали конкурувати фабричні вироби з металу, кераміки, фаянсу та порцеляни. На платформі знаходиться гончарний круг 1930 року. На стелажі, на двох верхніх полицях  представлено декоративну кашубську кераміку, прикрашену характерними для дизайну цього регіону рослинними мотивами. На інших полицях куявська кераміка, в тому числі т. зв “сіра кераміка”, яку виготовляли за спеціальною технікою, без доступу повітря на завершальному етапі випалу. На нижній полиці, праворуч, вироби гончарної майстерні на Добжинщині.

32. Бондарство і стельмаство

Зліва на стіні – знаходяться знаряддя праці, якими користувався бондар – ремісник, який виготовляв бочки та інший посуд з дерев’яних брусків. У верхній частині розміщені фотографії, що демонструють етапи його праці. Нижче розташовано інструменти, в т. ч. сокири, пилки, циркулі, трафарети різних форм і розмірів. На платформі встановлена бондарна лава, на якій закріплювались оброблені бруски, деталі посудини та готова бочка. На стіні перед нами – фотографія майстра, яка працює на токарному верстаті. Справа розміщені інструменти та шаблони, якими користувався стельмах – майстер, який ремонтував та обслуговував вози, екіпажі, сани, а також різне сільськогосподарське та промислове приладдя. На майданчику – фрагменти колеса, пристрій для фіксації колеса при складанні, готове колесо. Документи на стінах – свідоцтва майстра. Майстерні такого типу були популярні до середини 20 століття. Пізніше попит на деревний посуд значно зменшився, його замінив дешевший фабричний. А занепад стельмаства відбувся з появою гумових коліс.

33. Ковальство

Коваль виготовляв ремісничі та господарські знаряддя – сокири, тесаки, праски; сільськогосподарське приладдя, наприклад, плуги, борони, коси, архітектурні деталі. А крім того, підковував коней, сам кував підкови та цвяхи. Над інформаційною таблицею – залізна вивіска кузні. На стіні документи – ремісничі свідоцтва, поруч ковальські вироби: петлі, хрестик, ножиці та плойка. На платформі знаряддя праці, якими користувався коваль, в т. ч. ковадло кінця 18 ст., щипці, якими тримали шматок заліза над вогнем, штампувальний молоток із монограмою для маркування виробів. На таблиці представлені відбитки штампів. Далі – інструменти для підковування коней: молотки, ножі для чищення копит, підкови. У другій половині 19 століття майже в кожному селі діяла кузня. Раніше це були дерев’яні будівлі під солом’яним дахом. Не території прусського поділу, з міркувань безпеки почали будувати цегляні кузні. В Етнографічному парку представлена кузня з повним обладнанням.

34. На ярмарку

На стіні перед нами – фотографія початку 20 століття, на якій зображено сільський ярмарок на Хелмінській землі. На лівій стіні зверху: перелік мір і ваг 1920-х років, цінник на насіння кінця 19 століття та розклад ярмарків 1930-х років. Нижче – мірки для зерна з 19-го поч. 20-го століть. Крім того, тут представлено популярні на ярмарках товари ремісників. Зазвичай навесні, на ярмарках торгували тваринами, а восени, здебільшого продавали  сільськогосподарську продукцію. Деякі ярмарки були спеціалізованими, там продавали лише один вид товарів, наприклад, тварин або товари ремісників. На дошці – фотографія ринку, де торгували меблями. Також ходовим товаром на ярмарках були пряники, їх ми бачимо на вітрині. Послухати: «Ярмарок», саундтрек Р. Колацького, 2009

35. Святкування і вірування

Стародавня народна культура була наскрізь просякнута релігійністю. Відчуття сакральності супроводжувало наших предків крізь ціле життя. Їх спосіб життя, норми та поведінка були підпорядковані світогляду, в якому домінували релігійні цінності. Окрім християнської релігійності, на них сильний вплив мали магічні дохристиянські вірування. Поєднання цих двох елементів в одну культурну модель, знайшло своє виявлення в храмі і вдома, під час офіційних богослужінь та в практиці народних звичаїв, у ритмі церковного життя та в ритмі календарного року.

Різдво

Представлені експонати пов’язані з колядуванням – давнім звичаєм ходіння по хатах, щоб привітати та забезпечити щастя господарям у новому році. Справа – маскарадні костюми колядників з Кашубії: кінь, лелека та баран. В групі колядників найважливішою була таємнича фігура в солом’яному плащі. У відвідуваних хатах колядники виконували величально-поздоровчі пісні, за що отримували невелику плату. Обхід будинків у образах тварин, що символізують здоров’я, силу та родючість, був формою дохристиянського ритуалу. Подібні обходи з переодяганням зустрічалися в 19 та на початку 20 століть в Помор’ї, як у поляків, так і у німців. В центральній частині експозиції знаходяться два вертепи середини 20 ст. Вони є прикладом надання язичницькому звичаю християнського змісту. На півночі Польщі різдвяні колядування  розпочинали з початком Адвенту. Хлопці або чоловіки ходили з вертепом, показували вистави про народження Ісуса, співали різдвяні та поздоровчі пісні. На манекені – одяг колядника з групи Волхвів (Трьох Королів). У Кашубії вони подорожували з типовими для цього регіону музичними інструментами: диявольською скрипкою та бурчибасом, який звучав, якщо потягнути за мокрий хвіст з кінського волосу. Традиційним атрибутом різдвяного обряду колядування була зірка.

36. Кінець карнавалу

Колядні колективи з’являлися й в останні дні карнавалу. Цей звичай, названий “ходінням з козою”, був поширений в Куявії та Палуках. Колядники переодягалися в козу, ведмедя, коня, лелеку, а також діда, жінку, єврея, цигана та молоду пару. Обряд обходин, виконаний чоловіками в костюмах тварин, що символізують міць, життєву силу та родючість, мав на меті розбудити природу та пришвидшити  прихід весни. Після завершення ходи, в корчмі влаштували танцювальну гру, яка називалася “підкозьолек” під час цієї забави, дівчата купували танці, кидаючи монети під дерев’яну фігурку козлика. На відео показано звичай, який називається “ходінням з козою”. Послухати: музика колядників, у виконанні К. Ціхоцького (акордеон), Й. Весоловського (барабан), запис з Архіву Етнографічного музею в Торуні.

37. Великдень

Тут представлено предмети, за допомогою яких сільські хлопці робили галас і шум в четвер перед Великоднем. Вони галасували на знак жалоби з приводу смерті Христа, намагаючись, згідно звичаю, замінити церковний дзвін саморобним шумом. Також це було пов’язано з вірою в те, що шум виганяє злі сили. Вранці, у Великодню неділю, звук барабана нагадував нам про обов’язок відвідати різдвяне богослужіння в церкві. Представлений на виставці барабан походить з 18 ст. У вітрині розміщені пасхальні символи: терновий вінець – символ Христових мук, фігура агнця – символ воскреслого Христа. Вони традиційно кладуться на стіл під час сніданку у Великодню неділю. Твори народних майстрів: пляшка з мініатюрними знаряддями катування Христа, картина “Христос у гробі” та скульптура Воскреслого Христа (19 століття) .

38. “Пшиволивкі” дингусові

Зліва розміщена інформаційна дошка. Так звані “пшиволивкі” це великодній звичай, відомий лише в Куявії і Палуках. Перед Великоднем юнаки готували список дівчат, до яких хотіли залицятися. Поруч із прізвищем дівчини вписували ім’я хлопця, який її запрошував і заплатив за неї викуп горілкою чи готівкою. Для кожної дівчини складали віршик, в якому вихвалялися її чесноти або висміювались її недоліки. Ці потішки читали публічно у Великодню неділю в центрі села. А в Великодній понеділок цих дівчат обливали водою. Звичай зберігся до наших днів у Шимбожі на Куявії. “Пшиволивкі” були не лише залицяльним звичаєм, а й виховним, оскільки засуджували негативні риси.

Забій шуліки

Інформаційна дошка розміщена справа. Звичаєм, відомим лише в Кашубії, був обряд забою шуліки, найчастіше пов’язаний з передоднем Св. Яна. Цей звичай, що сягає дохристиянських часів, пов’язаний з вірою в те, що шуліка, хижий птах, є символом усього злого. Побачити його, чи почути його голос передвіщає лихо. На цьому повір’ї заснований ритуал – дійство, в якому брали участь всі жителі села. Його головна суть – зарубати шуліка, звинуваченого в нещастях, що трапилися з людьми в минулому році. Його вбивство мало забезпечити добробут і захистити людей від зла. Часто замість шуліки, який був рідкісним птахом, забивали курку чи ворона, а іноді її роль виконувала лялька з пір’я чи червона квітка. Дійство закінчувалося веселою музикою та танцями.

39. Релігійність

Панівною релігією на цих територіях був католицизм. Католики співіснували з менш численними громадами протестантів та менонітів, а також з православними і послідовниками іудаїзму. У цій частині експозиції демонструються культові предмети, якими люди себе оточували, щоб помолитися своїм святим покровителям. Популярними були, вирізані народними майстрами, зображення святих, Ісуса та Божої Матері. Майстри виготовляли картини в культових осередках, наприклад, у Ченстохові. З другої половини 19 століття в провінції стали доступні друковані картини та керамічні статуетки. Згідно з рекомендаціями Церкви, вони мали транслювати правильні релігійні канони, тому часто це були копії картин великих майстрів. Популярністю користалися так звані реальні картини, наприклад, хустка Св. Вероніки, сакральність яких підкреслювалася відповідним написом чи печаткою. Все більше друкувалося молитовників та інших релігійних книг. Книги, особливо Біблія, відігравали важливу роль серед протестантів, переважно німецького походження.

40. На карті позначені місця паломництва, переважно Марійські святилища та т. зв. Кальварії, місця, стації Хресної Дороги. Паломництва здійснювали з різними намірами: повернути віру, висловити прохання, подякувати. Під час втрати Польщею незалежності паломництва зміцнювали національну ідентичність. Також кожне з цих місць асоціюється з образом святого.
41. На околицях сіл, на перехрестях або в місцях таємничих подій, тобто там, де люди несвідомо відчували поєднання надприродного і земного світів, споруджували каплиці чи хрести. Наприклад, хрест з подвійними раменами, т. зв “каравак” і каплиця зі Св. Розалією та Св. Рохем захищали від чуми. Далі йдуть предмети, які, за народними повір’ями, були магічними, як-от дзвін, звук якого відлякував бурю, чаші зі святою водою, як засіб проти всякого зла.
42. Церква відігравала важливу роль у місцевій громаді – на фото зображено інтер’єр храму, а поруч – фісгармонія – інструмент, який використовували під час богослужінь. Над ним розпис-релікварій з 18 століття з мощами святого Івана Непомуцького. Поруч – шафа-вівтар «Таємниці Вервиці» початку 20 століття, яку майстер зробив на замовлення, отримане уві сні.

43. ВІЛЬНИЙ ЧАС

У традиційній народній культурі, окрім роботи та свят,  було мало часу на відпочинок. У якості відпочинку були поширені родинні вечори, які сприяли передачі усної інформації про вірування з покоління в покоління. У другій половині 19 століття під впливом  суспільних змін, люди могли більше часу приділяти неробочій діяльності. Почали виникати релігійні, культурні та спортивні товариства, які об’єднували людей зі схожими інтересами. Фотографії, представлені в цій частині виставки, ілюструють способи проведення вільного часу. На фотографіях праворуч зображені члени товариств, які мали на меті пробудити суспільну свідомість, розповсюджувати знання та культивувати національні цінності. Католицькі організації відігравали важливу роль з 19 ст. У дерев’яній коробці знаходиться відзнака Католицького молодіжного жіночого товариства 1930-х років. На таблиці ліворуч від дверей розміщені фотографії, які ілюструють діяльність найстарішого польського спортивного товариства «Сокіл», його ціллю були  розвиток і покращення фізичної форми серед молоді. Спорт також поєднувався з патріотичним вихованням і культурною діяльністю.

44. Запрошуємо до кімнати, де, як і в старі часи, можна послухати народні казки. Протягом століть у традиційних культурах знання про світ передавались усно, з покоління в покоління. Осінніми та зимовими вечорами в домах розповідали легенди, казки та перекази. Це була одна з небагатьох розваг того часу.

Послухати: «Про чарівника і трьох дів”, Куявія, 19 ст. «Про Велетнів», Кашубія, 19 ст. «Господь Ісус для св. Петра змінює течію річки», Хелмінська земля, 1930-ті роки
Народна казка: «Про Яся, який не боявся страху”, Хелмінська земля, 1930-ті рр.

45. Вільний час також присвячувався музиці. Тут представлені інструменти, популярні в першій половині 20 століття: гармоніка, мандоліна, арфа-цитра та бандонеон. Поруч фотографії аматорських музичних та театральних колективів.

Послухати: «Święta u sztachetów», мандоліна, Г. Доманський
«Dwa serduszka cztery oczy», бандонеон у виконанні Д. Кубицького
“Kujawiak”, цитра, у виконанні Г. Томашевського
«Przy dzbanie», діатонічна гармонія, у виконанні Д. Кубицького

47. Військова служба та еміграція

Військова служба, яку найчастіше проходили далеко від дому, також була вікном у світ. Експоновані тут предмети були куплені, або виготовлені самостійно перед відправленням до резервних військ. Це сувеніри, пов’язані з важливою й важкою частиною життя. До 1918 року поляки, служили в чужих арміях – прусській та російській. Знання, отримані в армії, мали значний вплив на їх подальше життя. Після повернення в рідні села вони мали статус людей, які знали життя і могли допомогти порадою. Вони впроваджували у своє середовище нові культурні зразки. У вітрині, окрім пам’ятних речей, є книга зі списком чоловіків призовного віку 1859-1920 років з одного із сіл Борів Тухольських. Поруч – дошка, пов’язана з еміграцією. Багато нових ідей, пов’язаних з економікою чи світоглядом, з’явилося разом із посиленням еміграції до двох Америк, та західних регіонів Німеччини. У центрі розташований домашній вівтар початку 20-го століття з англійськими написами, який привезли іммігранти, що поверталися зі США. Поруч з ним скани листів, документів і фотографій, тобто пам’ятки про перебування на чужині.  В  1880-х роках масового характеру набула економічна еміграція, що виникла в результаті пошуків кращого життя.

48. ПОШУК КРАСИ

Людей оточували предмети різного призначення: утилітарні, релігійні, ритуальні. Створюючи або купуючи речі, людина звертала увагу на їх естетику. Для неї  важливими  були колір, орнамент, «приємна для ока» форма. Людина робила це, керуючись, несвідомим відчуттям прекрасного, прагнучі покращити близький їй світ. З часом під впливом придворної та міщанської культури естетизація навколишнього світу стала настільки важливою, що почали з’являтися предмети, єдиною функцією яких було прикрашати простір.

Естетика релігійних урочистостей

На лівій стіні розміщені найцінніші пам’ятки музею в галузі народного мистецтва. До них належать дерев’яний вівтар початку 20 ст., картина на на жерсті «Христос розіп’ятий» з другої половини 19 ст. та кашубська картина на склі, підклеєна гравюрою на дереві «Свята Розалія» початку 19 ст. В вітрині знаходяться також предмети з Кашубії другої половини 18 ст. – керамічні кахлі та асперсоріум.

49. Подальші предмети, картини та скульптури ілюструють естетичні уподобання жителів стародавнього села. Домінантами цих творів є релігійна тематика, симетричність композиції, відсутність пропорцій, декоративність та насиченість кольорів.
50. Більшість народних майстрів залишилися в минулому анонімними. Проте люди іноді пам’ятали імена найвидатніших скульпторів. В поглибленні стіни можна побачити роботи декількох з них, створені у другій половині 19 ст. – першій 20 ст.
51. Естетика повсякденного життя

Почуття прекрасного виражається в прагненні оточити себе предметами, які вважаються красивими. Це стосується не тільки творів мистецтва, а й предметів побуту, які мають переважно утилітарні функції. Задовільнити почуття прекрасного можна в усіх площинах повсякденної дійсності: у пейзажі – зелені композиції, вигляд будинків, парканів, хрестів, каплиць; в речах побутових – меблі, каструлі, кошики, робочі інструменти, іграшки; предмети, пов’язані з релігійним культом. Надання важливого значення естетиці навіть самої звичайної, побутової речі – це важлива риса народної культури.

52. Регіональні стилі

Естетичні смаки сільських жителів відповідають смакам характерним для конкретних регіонів. Деякі регіони виробили свій стиль у певних галузях ремісництва, наприклад, у кераміці, оздобленні інтер’єру, меблях, а в інших місцях демонструють надрегіональність. Особливо виділяються: Кашубія та Куявія. Предмети на лівій стіні представляють кашубський стиль, для якого характерні рослинні мотивами, що присутні у вишивці з кінця 18 століття, наприклад, на жіночому головному уборі першої половини 19 століття, виставленому у вітрині, а також на кераміці, меблях та картинах. Для кашубського мистецтва характерні запозичення з різних художніх стилів, впливи церковно-монастирські та іноземні: німецькі, голландські та італійські. На стіні перед нами – предмети, що ілюструють куявський стиль. Для цього регіону характерним було оздоблення житлових інтер’єрів: меблі, скрині з багатим орнаментом, декор з паперу та соломи. Фотографії на стіні та відео демонструють звичку робити візерунки піском на глиняній підлозі та у дворах. Таким чином прикрашали простір навколо себе з нагоди свят.

53. З 1920-х років село починає захоплюватися міськими естетичними канонами. Все частіше люди обирають суто декоративні предмети. Демонструємо добірку оздоблених жанровими сценами тканин та різні декоративні дрібнички.